Ризома (з давньогрецького «rhízoma» - "кореневище") - це нелінійна система зв'язків, що одночасно розширюються у всіх напрямках і є нескінченною за своєю суттю. Одним із принципів такої системи є принцип інокуляції, де кожна частина ризоми може бути поєднана з будь-якою іншою. Термін походить з ботаніки, де він позначає деякі типи кореневищ рослин.

Багатошарові, вібруючі полотна з переплетеними лініями створюють абстрактні композиції, образи та фігури. Художниця називає техніку малювання (живопису) ліній на полотні "ризомами", за терміном "ризома", що буквально означає "кореневище" або систему нелінійних зв'язків. У філософії цей термін є одним із ключових концепцій Гільєза Делеза (1925-1995) та Фелікса Гваттарі (1930-1992).  

Концепції базуються на принципах багатовимірності та нескінченності, відсутності ієрархії, можливості всіх поєднань та виборів, неважливості щільності та тріщин, протистояння стійким лінійним зв'язкам у існуванні та мисленні. Конфігурація ризом має ні кінця, ні центру; це постійно пульсуюча та динамічна система з тимчасовими стабільними зонами, так званими плато. Також ризома розглядається як тип лабіринту (наприклад, у романі Умберто Еко «Ім'я троянди»).

Людмила Давиденко вдосконалилася у цій техніці протягом всього свого творчого шляху. З 2017 року до сьогодні художниця створює роботи одночасно в кераміці та живописі, а спеціальний підхід до процесу створення, знайдена визначення - "ризоми", поєднує плоскі та об'ємні роботи.